Кривбас: від Дикого поля до промислового серця. Частина І

 

Криворізький залізорудний басейн – один зі світових лідерів видобутку заліза, локомотив промислового виробництва України. Однак бурхливому розвитку промисловості передували довгі роки геологічного вивчення та будування ефективних господарських моделей, які стали ключовими для індустрії регіону. У 60-х роках ХІХ століття починається системне вивчення надр в районі містечка Кривий Ріг, багатства якого більше ста років були притчею во язицех для геологів і підприємців.

Перше фундаментальне дослідження геології краю провів професор геології Петербурзького гірничого університету Микола Павлович Барбот-де-Марні. У роботі «Геологічний нарис Херсонської губернії» (1869) вчений провів детальний аналіз території та гірських порід, уперше висловивши думку про «відносну легкість видобутку» залізорудної руди в регіоні і доцільності будівництва залізниці між Криворіжжям і Донбасом. Ця публікація стала предтечою для всіх подальших досліджень, надавши характеристику відомим, але маловивченим родовищам залізної руди. Необхідно врахувати, що саме наявність багатої кам’яновугільної бази Донецького басейну по сусідству і близькість експортних портів зіграли найважливішу роль в появі металургійних підприємств з іноземним капіталом, частина з яких функціонує й досі.

Микола Павлович Барбот-де-Марні

Дослідження історії гірничої галузі Криворіжжя є обов’язоком згадати Олександра Миколайовича Поля. Маючи значний комерційний досвід у видобутку покрівельних сланців, у 1866 році успішний на той час підприємець Поль дослідив велике родовище залізної руди на місці Дубової балки. Результат дослідження вартував відправки зразків порід в Гірський департамент в Санкт-Петербурзі. Задовільної відповіді про доцільність промислового вивчення, видатний краєзнавець і археолог, не отримав. Поль почав самостійну розробку – у 1871 році підприємець вивчає відомі залізорудні родовища, запросивши в якості наукового консультанта відомого німецького гірського інженера Штрипельмана. Результатом їх роботи стала публікація «Южно-русские месторождения магнитных железных руд и железного блеска в Екатеринославской (Верхнеднепровской) и Херсонской губерниях». Публікація містила перші дані про запаси залізної руди в регіоні – 96,6 мільйонів пудів на глибині 17 сажнів. В сучасних цифрах, родовища оцінили б в 1,6 мільйонів тонн, що було фантастичною цифрою для рівня споживання тих років. Зміст Fe складав 70% – преміальний продукт навіть на ринках нашого часу.

Олександр Миколайович Поль

У 1876-1877 Поль спробував створити акціонерне товариство з державною участю з видобутку руди. Отримавши відмову, дослідник зайнявся залученням іноземного капіталу. Так, 22 грудня 1880 року в Парижі створено «Анонімне товариство Криворізьких залізних руд» зі статутним капіталом 5 млн франків. Головними акціонерами стали Олександр Поль та французькі інвестори. Наступного року Російська Імперія затвердила статут і дозволила діяльність товариства. Однак, інвестори зіткнулися з проблемою ефективності виробництва. Гірники зустрічали бідні породи із вмістом заліза всього в 42% – транспортувати незбагачену руду на великі відстані було нерентабельно. Але Олександр Поль переконав акціонерів побудувати збагачувальну фабрику і сталеливарний завод поблизу родовищ. Реалізувати масштабну ідею Олександру Полю не вдалося – раптова смерть.

Акції «Анонімного товариства Криворізьких залізних руд» 

Подальше інтенсивне зростання добувної промисловості в регіоні історики невипадково визнали «залізною лихоманкою». Активно розвідувалися нові родовища, будувалися збагачувальні фабрики і металургійні заводи. Випуск продукції чорної металургії в 1865-1890 рр. виріс в 3-4 рази. У кінці століття обсяг криворізької руди становив 42,8% від загального видобутку в Імперії. У 1897 році Кривбас вийшов на перше місце за видобутком руди, випередивши традиційного лідера – Урал. Усі 19 металургійних заводів Півдня, крім Керченського, використовували виключно криворізьку руду. А в 1898 році рівень видобутку вже випередив попит на внутрішньому ринку – промисловці заговорили про експорт криворізької сировини. Питання обговорювалося на ХХІІІ З’їзді гірничопромисловців Півдня Росії в Харкові, Рада якого об’єднувала зусилля провідних виробників мінеральної сировини у сфері взаємного кредитування і розвитку технологій виробництва. Важливою подією для галузі став Указ Сенату 1899 року, за яким земства отримали право на стягнення податків з прибуткових підприємств.

У той же час стала популярною думка про перебільшену оцінку або виснаженість рудних покладів Криворіжжя. Поширену тезу спростував геолог Мартін Шимановський, визначивши в статті «Криворізькі поклади залізних руд і їх розробка» розвідані запаси в розмірі 70 млн пудів. Першим видобуток руди підземним способом здійснило «Акціонерне товариство Криворізьких залізних руд» на копальнях «Руднєв» в 1895-1898 роках. Глибина шахти становила 19 сажнів (40 метрів). З цього часу інші рудники також стали переходити до підземного способу розробки заліза. Великий внесок у вивчення нових підземних покладів внесло Російсько-Бельгійське товариство, здійснивши розвідку на землях князя, ад’ютанта Миколи ІІ Віктора Кочубея в 1903 році.

У той самий час, тогочасні теоретичні роботи сіяли оптимізм серед підприємців регіону. Серед них – стаття О. Фааса «Материалы по геологии четверичных отложений Криворожского района» (1904). Фаас оцінив запаси руд в басейні в 86,2 млн пудів, за що Геологічний комітет в 1906 році доручив науковцю провести додаткові роботи зі зйомок та уточнення геологічної карти Кривбасу. У ході досліджень Фаас припустив, що за поточного рівня видобутку, запаси руди вичерпаються за 30 років, якщо уряд не встановить обмежувальний експортний збір. Проте така оцінка виявилася оптимістичною. Уже в 1910 році геолог Е. Фукс оцінив промислові запаси залізних руд в 52 млн пудів (850 тис. тонн).

Едуард Карлович Фукс

Ефективне освоєння Криворізького залізорудного басейну в другій половині ХІХ століття обумовлене успішним розподілом фінансового та інтелектуального капіталу. Надрокористувачі того часу виконали титанічну працю з самостійного вивчення запасів. Підприємці впровадили передові методи розробки, спираючись лише на власні сили в умовах відсутності державної підтримки та технологічної залежності Російської імперії.

Георгій Попов

Поділитися на facebook
Facebook
Поділитися на twitter
Twitter
Поділитися на linkedin
LinkedIn