«Політика щодо критичних надр: чи є у нас план капіталізації ресурсів?»

Євросоюз розглядає Україну як одного зі стратегічних партнерів у секторі критичної сировини. Про нові горизонти співпраці ще у середині лютого домовились віце-президент Єврокомісії Марош Шефчовіч та прем’єр-міністр України Денис Шмигаль. Зацікавленість Європейського союзу до видобувного сектору України взагалі і до “критичних” надр, зокрема, обумовлена строкатістю нашої мінерально-сировинної бази та близькістю нашої держави до європейських кордонів. Водночас, наявність літію та інших металів групи “battery elements” у наших надрах лише посилює цей інтерес.

Європа з огляду на обмеженість запасів «критичної сировини» та прагнучи забезпечити ресурсну безпеку, сталий розвиток власних територій, а також зменшити залежність від зовнішніх поставок, вже встигла розробити покроковий план дій для сектору “критичних” копалин. Україна, між тим, яка має запаси популярних корисних копалин, які можна ефективно вилучати, переробляти та експортувати, лише розпочинає цей шлях. Розмови про освоєння і залучення міжнародних інвестицій у сферу «критичної сировини» ведуться давно, однак лише в останні роки вони почали вимальовуватися у перші реальні кроки, які вони? Зараз розберемося.

“Хто і як реалізує державну політику щодо “критичних” надр в Україні?”

Основним центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері надрокористування, є Державна служба геології та надр України, яка активно долучається до розвитку сектору “критичних” надр. Першим кроком у цьому напрямку стало створення Інвестиційного атласу надрокористувача з об’єктами стратегічних та критичних мінералів, які пропонуються до продажу на аукціоні. До нього увійшло більше 30 ділянок з покладами літію, титану, нікелю, кобальту, хрому, танталу, ніобію, берилію, цирконію, скандію, молібдену, золота, графіту, вуглеводнів і урану. Їх повноцінна розробка здатна принести $10 млрд інвестицій в країну. Атлас був презентований у кінці січня 2021 року Держгеонадрами та UkraineInvest – урядовим офісом із залучення та підтримки інвестицій.

Другим відчутним кроком у напрямку налагодження політики щодо «критичних надр» стало приєднання Державної служби геології та надр України у рамках українсько-європейської співпраці у напрямку літій-іонних акумуляторів до Європейського акумуляторного альянсу (European Battery Alliance – ЕВА) та Європейського сировинного альянсу (European Raw Materials Alliance). Слід зазначити, що ЄС вже додатково виділив на цю сферу технічну допомогу у розмірі €800 тис. А загальний перспективний обсяг ринку оцінюється у €250 млрд.

Джерело: www.geo.gov.ua

Загалом позиція Державної служби геології та надр України зводиться до посилення прозорості у сфері надрокористування, дотримання принципу рівноправного доступу до надр, тим самим сприяючи покращенню інвестиційної привабливості видобувної галузі нашої держави, у тому числі що стосується “критичної” сировини.

Регулятор, з метою залучення інвестицій у видобування мінералів майбутнього в Україні, у тому числі і літію, уже підготував низку інвестиційних пропозицій, та презентував їх на міжнародному рівні. Ми удосконалюємо законодавчу базу та механізми роботи інвесторів, аби стимулювати розвиток галузі”- прокоментував долучення України до співпраці з ЄС у сировинному секторі голова Держгеонадр Роман Опімах.

Іншим державним органом – Міністерством стратегічних галузей промисловості України (Мінстратегпромом) були визначені 17 стратегічних галузей промисловості. Серед них прямі, що стосуються видобувного сектору – геологічна розвідка та гірничодобувна промисловості. А також суміжні галузі, тобто ті, успішний розвиток яких залежить від видобутку корисних копалин, у тому числі “критичних”. Це, насамперед, металургійна, оборонна, авіаційна і ракето-космічна, паливно-енергетична, хімічна галузі. Сюди також можна віднести і агропромисловий комплекс, якому не вистачає власної мінеральної сировини для виробництва добрив, і фармацевтичну промисловість, яка використовує у виробництві твердих ліків діоксид титану.

Цим же міністерством ще у вересні 2020 року одним із пріоритетних напрямків розвитку вітчизняної економіки і промисловості була визнана титанова галузь: видобуток і переробка сировини та виготовлення продукції з високою доданою вартістю. Адже титановий сировинний потенціал України оцінюють у 900 млн тонн, що становить 7-12% від світових запасів. На нараді під назвою “Україна 2030 – новий титановий лідер світової індустрії” були визначені основні проблеми галузі, обговорені шляхи їх розв’язання, які мають бути викладені в чіткий план дій – Стратегію розвитку титанової промисловості до 2030 року.

Джерело: uifuture.org

Вже у листопаді 2020 року Український інститут майбутнього розробив і представив до розгляду “Стратегію титанової галузі України 2030”. У документі викладені результати повного аналізу вітчизняної галузі титану та представлені три сценарії її розвитку у майбутньому. Згідно з третім прогресивним сценарієм ставка робиться на технологічний прорив у титановій промисловості, що передбачає зменшення експортної частки сировини, одночасно зі збільшенням виробництва продуктів переробки титанової руди – титанової губки, металічного титану і врешті решт – виробів з титану.

Для досягнення мети стратегією передбачається ряд принципових кроків. Серед них фіскальні стимули для видобувних і переробних титанових підприємств, спрощення доступу до надр, скасування надмірних регуляторних норм, створення умов для пільгового кредитування, розвитку вільних економічних зон (ВЕЗ), стимулювання інвестицій в інновації, створення і розвиток R&D-центрів. А все це пропонується закріпити державними гарантіями. Проте, станом на сьогодні “Стратегія розвитку титанової галузі України 2030” так і не ухвалена. І поки вона припадає пилом у державних кабінетах, втрачається дорогоцінний час на шляху нашої держави до досягнення сталого розвитку. До речі подібна ситуація склалася не лише з титановою стратегію. Вона стосується ще низки важливих документів, які мають визначати державну політику щодо “критичної” сировини. Яких, читайте нижче?

“Країна нереалізованих стратегій і програм”

Нашу державу часто називають країною зростаючого потенціалу, який майже не реалізовується. Тобто ми розробляємо нові стратегії та програми розвитку, будуємо плани втілення їх у життя, які часто так і залишаються на папері. Насамперед це стосується “Загальнодержавної програми розвитку мінерально-сировинної бази України до 2030 року”, зміни до якої розроблені і винесені на погодження ще у січні 2021 року, проте так і не затверджені. Так само як і досі не винесений на розгляд Верховної Ради Новий кодекс України про надра (далі – Кодекс), у якому, до речі, визначається поняття “критичної” мінеральної сировини, наводиться орієнтовний перелік “критичних” корисних копалин та передбачаються певні преференції щодо отримання доступу до надр, а саме – надання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ, з подальшим видобуванням критичної мінеральної сировини, якщо заявник є власником інтегрованого об’єкта надрокористування.

Також Кодексом пропонується створення Державного фонду розвитку мінерально-сировинної бази України, кошти з якого будуть спрямовуватись на забезпечення заходів з нарощування мінерально-сировинної бази нашої держави, у тому числі пошуків і розвідки стратегічних та “критичних” видів корисних копалин. Нову редакцію Кодексу про надра розробляло Міністерство захисту довкілля спільно з командою проекту “Новий кодекс України про надра”, що фінансується Європейським Союзом та впроваджується Консорціумом у складі експертів Projekt-Consult (Німеччина), MinPol (Австрія) та Офісу ефективного регулювання BRDO (Україна) з залученням профільних асоціацій. Нагадаємо, Національна Асоціація добувної промисловості України також долучилася до створення нового Кодексу про надра.

Виходить, що у сучасних українських реаліях політика щодо “критичних” надр у державі зводиться до розробки стратегій, програм, планів дій, які можливо ніколи не будуть впроваджені у життя. Що далі? Звичайно, є певні реальні кроки, що наближають Україну до міжнародної співпраці у цій сфері, як от приєднання нашої держави до ряду європейських інституцій “критичної” сировини, прийняття Законів “Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями в Україні” та “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні”, і перші успіхи у залученні цих самих інвестицій.

Але вони виглядають радше винятком, ніж сформованими цілеспрямованими діями. Україні необхідна національна покрокова політика у секторі “критичної” сировини, закріплена відповідними нормативно-правовими актами. Насамперед, потрібно врегульоване законодавством власне поняття “критичних” корисних копалин, розроблена методика віднесення тих чи інших мінеральних ресурсів до “критичної” сировини, що може стати відправною точкою стимулювання геологорозвідувальної і видобувної діяльності у даному секторі. А надання відповідних пільг і преференцій компаніям, діяльність яких пов’язана з геологічним вивченням і видобуванням “критичних” корисних копалин в Україні дозволить залучити як внутрішні так і зовнішні інвестиції у розвиток сфери “критичних” надр та вивести нашу державу на передові позиції світового ринку “критичної” сировини.

Марина Малова, спеціально для НАДПУ

Поділитися на facebook
Facebook
Поділитися на twitter
Twitter
Поділитися на linkedin
LinkedIn

Схожі записи

Індійська добувна галузь просить про звільнення від виплати експортного мита

Гірники звернулися до органів влади з проханням звільнити їх від сплати 30% експортного тарифу Джерело:SteelGuru.com Представники індійської гірничодобувної галузі виступили

Читати далі