Рекультивація земель в добувній промисловості: що це таке і українські реалії.

Екологічні проблеми, пов’язані із закриттям гірничодобувних і гірничопереробних підприємств, вимагають нових підходів до екологічної реабілітації регіонів. Дотримання екологічних стандартів в гірничій галузі уже давно стали пріоритетним напрямком розвитку світових компаній. Водночас, зменшення промислового навантаження на навколишнє середовище українськими компаніями лише набирає обертів. Україна має здебільшого виснажені гірничовидобувні регіони, де переважно використовуються застарілі технології та зношене обладнання підприємств. Закриття нерентабельних гірничовидобувних підприємств створює додаткові геоекологічні проблеми. Це викликає істотні зміни геологічного та гідрогеологічного середовища.

Процес рекультивації земель складається з комплексу інженерних, гірничотехнічних, меліоративних, біологічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, що спрямовані на повернення порушених промисловістю територій у різні види природокористування: сільсько- і лісогосподарське, рекреаційне тощо. Об’єкти рекультивації є різноманітними. Ними можуть бути кар’єрні виїмки, терикони, відвали, хвостосховища і відстійники, а також території, порушені під час видобування. Нерідко гірські породи містять сполуки, токсичні для рослин, або вони утворюються у процесі їх окислення на земній поверхні. Саме тому науково обґрунтована диференціація таких земель повинна створити унікальний підхід до відновлення ділянок.

Процеси рекультивації порушених земель зазвичай поділяють на два основні етапи: гірничотехнічний і біологічний. Проте, з практичної точки зору, виправданим вважається виокремлення трьох етапів: підготовчого, гірничотехнічного і біологічного. Обґрунтування виду рекультивації для подальшого використання рекультивованих земель на основі сукупного врахування комплексу природних та економічних чинників: географічного розташування, кліматичних умов, агрохімічного складу розкривних порід, вартості землі та її господарського призначення, соціально-економічних чинників і перспективи розвитку району розроблення родовища корисних копалин. Наприклад, у районах з помірним і м’яким кліматом та розвиненим сільським господарством доцільно відновлювати порушені землі для використання їх під рілля, сади, пасовища, сінокоси тощо. У районах, де сільськогосподарська рекультивація малоефективна або недоцільна, варто визначити можливість використання рекультивованих земель під їх заліснення.

 

Загальна схема поділу методик рекультивації

 

Українські вчені Іванов та Біланюк, які представляють Львівський університет,  в своїй статті зазначають, що на даний момент в Україні загальна площа порушених земель становить понад 265 тис. га. Щороку для потреб гірничовидобувної промисловості виділяють 7–8 тис. га, що належать переважно сільському або лісовому господарствам. Найбільш землеємною в Україні є гірничовидобувна промисловість. Так, при відкритому способі видобування на 1 млн т мінеральної сировини втрати земель складають: для марганцевої руди – 76–600 га, для залізної руди – 14–640 га, для вугілля – 2,6–43,0 га, для нерудної сировини – 1,5– 583 га. З економічної точки зору, вигіднішим є відкритий спосіб видобування корисних копалин, але при його застосуванні відбувається переміщення значних обсягів порід та знищення великих площ земель. При видобуванні вугілля відкритим способом на 1 тис. т переміщується 3,6 тис. т породи, тоді як при шахтному способі видобування – лише 110–150 т. При цьому площа кар’єрів сягає значних розмірів: середня їх площа при видобуванні будівельних матеріалів складає 300–500 га, вугілля – 1 000–1 500 га, залізної руди – 2 000–3 000 га. Особливості технології виробництва при відкритому видобуванні мінеральної сировини призводять до накопичення значних об’ємів відвалів, які займають великі площі. Враховуючи те, що високоякісні руди вичерпуються, а вміст корисних компонентів в них знижується, частка відходів і порожніх порід у подальшому буде постійно зростати. Так, в Кривбасі кращі руди раніше містили до 60 % заліза, а на сьогодні приблизно 40%. Вчені розрахували, що за глибини відкритих розробок понад 500 м, площа відвалів буде перевищувати площу кар’єру у чотири–п’ять разів.

 

Заліснені відвали і водоймище на внутрішніх відвалах розрізу «Головківський»

 

Досвід рекультивації порушених земель в Україні

У вугільній промисловості набуто найбільший досвід щодо рекультивації гірничопромислових територій та обʼєктів в Україні. Так, у процесі відновлення земель у Дніпровському буровугільному басейні, наносять шар родючого ґрунту товщиною 0,5–1,1 м, вносять вапно і буровугільну золу з подальшим вирощуванням багаторічних трав. В межах вугільних кар’єрів основну увагу присвячено створенню водойм, пасовищ і лісів. Досвід вдалого проведення рекультивації земель є в межах Донбасу і Львівсько-Волинського басейну.

Показовим також є проект відновлення поверхні відвалів Анківського кар’єру у Кривбасі. Було передбачено виїмку чорнозему, розміщення його у спеціальні склади з подальшим використанням для покриття, підготовлених для рекультивації відвалів. Посаджені на відвалах клен, акація, тополя та добре прижилися. Середній приріст дерев становив 0,36–0,60 м/рік. Спеціально для догляду за насадженнями на Північному ГЗК створено цех озеленення.

 

Схеми терасування відкосів: а – розрізної траншеї; б – відвалів.

 

На ВАТ «Орджонікідзевський ГЗК» видобувають близько 60 % марганцевої руди в Україні. Для видобутку руди комбінату відведено 11,2 тис. га землі, з яких сільськогосподарські угіддя займають 10,5 тис. га, з них рілля – понад 8,0 тис. га. Марганцева руда залягає тут на глибині до 80 м, тому на видобуток 1 т руди припадає 17 м3 породи. Вся порожня порода складається у відвали заввишки 60–65 м. Але, як показав досвід, втрати родючого ґрунту можна звести до мінімуму, якщо родючий чорноземний шар ґрунту складати окремо, наступний шар суглинку та лесу з глибини до 20 м використати для лісонасаджень, а породу найнижчого горизонту (з глибини 40–80 м), зовсім непридатну для землеробства, використати для заповнення вже існуючих порожніх кар’єрів. При цьому доцільно використати поетапну систему рекультивації.

Сьогодні ж найпопулярнішими методами рекультивації порушених земель залишаються залуження та заліснення з нанесенням ґрунтового шару. Напрями відновлення антропогенно трансформованих геосистем визначають на основі встановлення їх придатності для певного виду господарського освоєння – сільсько-, лісо- і водогосподарського, рекреаційного, природоохоронного, будівельного. Хочеться вірити, що правильна та технологічна рекультивація стане беззаперечним стандартом для українського надрокоритсування, а при розробці самих проектів з відновлення буде широко враховуватися думка місцевих громад.

Поділитися на facebook
Facebook
Поділитися на twitter
Twitter
Поділитися на linkedin
LinkedIn

Схожі записи

Один з найбільших світових золотодобувачів може втратити свій золоторудний об’єкт

Уряд Папуа-Нової Гвінеї відмовляється продовжувати спеціальну гірничу оренду Barrick Niugini на експлуатацію золотодобувної шахти “Porgera” Фото: mmsteelclub.com Уряд Папуа-Нової Гвінеї (PNG)

Читати далі

Cleveland-Cliffs призупиняє роботи з видобутку залізної руди на двох об’єктах

Найбільший американський виробник ЗРС зіткнувся з проблемами в реалізації власної продукції Американська компанія Cleveland-Cliffs  в четвер заявила про тимчасове призупинення

Читати далі