Система-фенікс: як РФ вкотре не обійшлася без української ГТС

Зміна ресурсної бази та нові інфраструктурні проєкти Газпрому могли стати вироком для української ГТС: до 2030 року Україна втратила б навіть можливість перекачувати газ. Проте злагоджена дія європейських правових інститутів та американський комерційний інтерес призупинили будівництво Nord Stream – 2 та врятували українську ГТС. Утім майбутнім поколінням українських енергетиків вже зараз треба готуватися до повного переформатування ГТС: поза амбіцій агресора, майбутнє – за декарбонізацією.  

У червні 2016 року на панельній сесії «Геоекономіка великих інфраструктурних проєктів» Петербурзького міжнародного економічного форуму голова правління ПАТ «Газпром» Олексій Міллер у форматі програмної промови виголосив сміливі стратегічні плани компанії. Міллер відзначив, що ресурсна база «Газпрому» все далі зміщується на Північ – з Надим-Пур-Тазівського регіону в район Ямалу, а це, на його думку, не є погано, бо зростання попиту на російський газ відбувається передусім у Північно-Західній Європі. Так від нових родовищ до центру споживання «вимальовуєтся» привабливо короткий маршрут. «Ви бачите, що між Ямалом і Грайфсвальдом фактично пряма лінія. Якщо ми подивимося на те, як газ постачається наразі до Німеччини через територію України, то ми побачимо, що взагалі-то це якийсь гак – гак, який у порівнянні з північним коридором довший майже на 2 тис. км», – наголосив Міллер.

Під час презентації голова ПАТ «Газпром» системно критикував потужності української ГТС: недостатній робочий тиск у магістральному газогоні (75 атмосфер проти 120 – у ПП-2), високі експлуатаційні витрати, завеликі шкідливі викиди. Саме тоді, чи не вперше привселюдно, Олексій Міллер проголосив програму з оптимізації газотранспортних потужностей центрального коридору: до 2020 року ліквідувати майже 4300 км труб однониткових магістральних газогонів, а до 2030-го – 10700 км, та закрити 62 компресорних станцій потужністю понад 3 ГВт. Відтак максимальний об’єм прокачки Україною має скласти не більше 15 млрд куб. м газу на рік.

У структурі доходу української ГТС на Росію припадає 80%. У разі зупинки транзиту з 1 січня 2020 року, майже 94% тарифного доходу було б покладено на плечі українських споживачів. Представлений оператором ГТС тариф на випадок сценарію «нульового» транзиту припускав значне подорожчання транспортування, що призвело б до зростання цін на газ в Україні.

Проте, 4 роки потому, знайти підтвердження реалізації газпромівської «програми оптимізації» складно – чи здійснювала Москва системний демонтаж труб і компресорів в українському напрямку не відомо. 4 грудня 2019 року ті самі цифри та наміри актуалізував російський економічний аналітик і експерт з нафтогазового ринку Михайло Крутіхін – Росія демонтує частину обладнання, призначеного для транзиту газу територією України. Топ-менеджери ПАТ «Газпром» неодноразово заявляли про намір або знизити транзит з 2020 року, або взагалі припинити його – про укладання нового контракту між «Нафтогазом» і «Газпромом» не йшлося, а старий закінчувався 1 січня 2020 року.

Водночас, попри усунення міждержавних перепон для прокладання труб дном Балтики (останньою здалася Данія) , реалізація Північного потоку – 2 наразилася на серйозні регламентні загати Євросоюзу. Через порушення тих самих принципів Європейського енергетичного союзу згорнули «Південний потік». Додало перепон й втручання США, де газопровід назвали загрозою енергетичної безпеки Європи та України. Після підписання Дональдом Трампом оборонного бюджету США, в який закладені санкції проти учасників проєктів «Північний потік-2», для РФ виникла реальна загроза, що газопровід може стати руїною на дні моря.

Побоюючись економічних обмежень, роботи призупинив швейцарський підрядник «Газпрому», який займається укладанням труб, – AllSeas. Притлумили апетити і п’ять енергогігантів Європи: британська Shell, австрійська OMV, французька Engie і німецькі Uniper і Wintershall, які планували інвестувати в газогін 9,5-9,9 млрд євро. Один за одним почали залишати проєкт підрядники, яким належать судна-укладачі каміння.

Оптимізація газотранспортних потужностей центрального коридору, оголошена 2016 року Олексієм Міллером, отримала не ту розв’язку, на яку сподівався російський газовий монополіст – Газпрому не вдалося увійти у 2020 рік без контракту, виключивши транзит територією України. У результаті НАК «Нафтогаз України» отримав від ПАТ «Газпром» 2,918 млрд дол. компенсації на виконання рішення Стокгольмського арбітражу 2018 року, новий контракт на 5 років за принципом «качай або плати», з можливістю пролонгації на десять років, та гарантовані обсяги прокачки у перший рік – 65 млрд кубометрів газу і на наступні – 40 млрд.

Утім, зберігши українську ГТС в коротко- да середньостроковій перспективі, вже зараз варто підготуватися до найгіршого сценарію – у довгостроковій. Декарбонізація економіки – давно не тренд, а стратегічне завдання розвинутих економік. Один з найавторитетніших макроекономістів світу Джеффрі Сакс називає відмову від вуглеводнів складним для досягнення, але неодмінним контуром майбутнього. Через цю призму, український сценарій оптимізації роботи ГТС України можна визнати раціональним: близько 75-80% компресорних станцій визначено надлишковими, їх поступово виводитимуть з експлуатації. Через старт «Турецького потоку» першим під оптимізацію потрапить південний напрямок:  з наявних дев’яти точок входу з РФ, планують залишити лише дві – «Суджа» (в основному транзит до Західної Європи) та «Сохрановка» (постачання до Молдови та на Балкани).

Поділитися на facebook
Facebook
Поділитися на twitter
Twitter
Поділитися на linkedin
LinkedIn

Від авторів