ТЕХНОГЕННІ РОДОВИЩА – ЧИ ПОТРІБЕН ДО НИХ ОСОБЛИВИЙ ЗАКОНОДАВЧИЙ ПІДХІД?

Фото териконів вугільних шахт у Донецькій області Джерело: ukr.agromassidayu.com

Наразі в нашій державі триває обговорення Проєкту Закону України «Про відходи видобувної промисловості», розробленого у зв’язку з необхідністю імплементації Директиви Європейського Союзу 2006/21/ЄС про управління відходами видобувної промисловості, змістом якої є максимально можливе попередження та мінімізація будь-якого негативного впливу на довкілля та ризиків для здоров’я людини, що можуть виникати в результаті управління відходами видобувної промисловості

Сьогодні гірничодобувна, переробна та теплоенергетична галузі промисловості України є одними з найбільших секторів економіки, що спричиняють значне навантаження на екологічну ситуацію у державі. Передусім, через накопичення великотоннажних відходів, які формуються у відвалах, териконах, хвосто-, шлако- і шламосховищах розроблюваних родовищ корисних копалин, гірничозбагачувальних комбінатів, металургійних виробництв. Проблема зменшення їхньої кількості, вторинної переробки аж до повного позбавлення є досі нерозв’язаною.

А між тим, відходи добувної промисловості часто-густо можуть слугувати додатковим або альтернативним джерелом цінної мінеральної сировини, накопичені об’єми якої дозволяють говорити про її можливу промислову переробку. Так коли відходи стають техногенним родовищем? Які цінні компоненти можна вилучати з них? Якими правовстановлювальними актами регулюється їх використання? Чи встановлює держава пільги і стимули для «розробки» таких родовищ?

Масштаби накопичення видобувних відходів в Україні

З українських надр щорічно видобувається понад 2 млрд тонн гірської маси, 60-70% якої складається у відвали. За окремими даними, загальний орієнтовний об’єм відходів видобувної галузі за останні десятиліття склав понад 30 млрд тонн. Вони займають значні території, площею понад 160 тис. га. Кількість об’єктів накопичення відходів згідно Карти техногенних об’єктів на сьогодні перевищує 1,5 тисячі. Насправді, вражаючі масштаби. І не тільки, якщо подумати про негативний вплив, які спричиняють такі об’єкти на навколишнє середовище, а і економічні можливості, що можуть відкритися у разі їх переробки. Що ж собою являють відходи добувної промисловості? Одразу скажемо, що на сьогодні єдиного підходу до визначення та класифікації таких відходів в Україні немає.

Якщо брати загалом, велика частина природних і штучних відходів гірничопромислової галузі складається переважно з кремнезему, силікатів і алюмосилікатів кальцію та магнію. Адже вони є відходами видобутку і переробки природних силікатних матеріалів, на частку яких припадає 86,5% маси земної кори.

Основні джерела формування таких відходів наводяться нижче:

У свою чергу такі відходи поділяються на:

  • відходи, які не піддаються впливу зовнішнього середовища, тобто інертні;
  • відходи, що зазнають хімічних і фізичних змін за довготривалого впливу зовнішніх факторів;
  • відходи, всередині яких відбуваються процеси, у результаті яких можуть утворюватися абсолютно нові сполуки, не характерні для геогенного середовища планети Земля (наприклад, сполуки, що утворюються у вугільних териконах).

І це лише декілька класифікацій з десятків, пропонованих різними вченими. Очевидно, що тут необхідно застосовувати комплексний підхід до поняття техногенного об’єкту і включати наступні критерії утворення видобувних відходів:

  • спосіб утворення (джерела утворення);
  • обсяги накопичення: матеріальний і речовинний склад, виходячи з первинних порід, відходами від видобутку яких вони являються;
  • характер процесів і часовий проміжок, за який вони здатні перетворювати первинні відходи;
  • неоднорідність впливу окремих показників на ухвалення технологічних рішень з розвідки, оцінки та подальшого освоєння таких об’єктів.

Саме освоєння, тобто переробка таких об’єктів, здатна змінити негативний баланс з кількісного накопичення відходів добувної промисловості у бік їхнього часткового або повного видалення. Сьогодні ступінь подальшого промислового використання відходів у нашій державі складає у середньому 8-10% загалом в Україні і від 5 до 20 % – окремо по регіонах. Тоді як, наприклад, у США, Японії, Франції, Німеччині цей показник сягає 80%.

Така ситуація склалася, насамперед, через відсутність ефективного, законодавчо врегульованого процесу поводження з відходами видобувної промисловості та єдиного підходу до розуміння такої категорії об’єктів у системі правовідносин від поняття техногенного об’єкту до техногенного родовища.

Поняття техногенного родовища

Відповідно до діючого законодавства України, техногенні родовища корисних копалин – це місця, де накопичилися відходи видобутку, збагачення та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені і мають промислове значення. Такі родовища можуть виникнути також внаслідок втрат під час зберігання, транспортування та використання продуктів переробки мінеральної сировини. Усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, з запасами, оціненими як промислові, становлять Державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені родовища корисних копалин – резерв цього фонду.

Отже, виходить, що відходи гірничого виробництва перетворюються в об’єкт правовідносин, який має рівноцінне значення з природогенними родовищами корисних копалин, саме з моменту внесення їх до Державного кадастру родовищ і проявів корисних копалин. І саме з цього моменту на техногенні родовища поширюється діюче в нашій державі законодавство про надра. Фактично, до категорії техногенного родовища техногенний об’єкт можна віднести тільки в разі його позитивної техніко-економічної оцінки в результаті проведення спеціальних геологорозвідувальних робіт і експертизи матеріалів цих самих розвідувальних робіт у ДКЗ України.

За матеріалами 2016 року, до Державного кадастру родовищ і рудопроявів корисних копалин включено лише 13 техногенних родовищ. Серед них родовища ільменіту, рутилу, циркону, піску, будівельного, марганцю, суглинку і супіску, вугільного шламу, фосфоритових руд, гематит-кварцового шламу, відходів нафтопродуктів, які сконцентровані на Житомирщині, Дніпропетровщині, Луганщині, Донеччині, Львівщині і Хмельниччині. Вони були економічно оцінені, запаси яких затверджені або апробовані у ДКЗ України.

Водночас, не зовсім зрозуміло, коли саме виникає необхідність оцінки відходів добувної промисловості? Хто має право чи зобов’язання на її проведення? За якими стандартами?

Як зараз?

Загалом, сьогодні, якщо потенційний надрокористувач захоче взяти в розробку той чи інший техногенний об’єкт, то він має діяти в межах діючого законодавства про геогенні надра. Тобто, залежно від значення корисної копалини – місцевого чи загальнодержавного – подаються документи відповідно на отримання спеціального дозволу без аукціону на користування надрами з метою геологічного вивчення обраної ділянки або на ініціювання аукціону на геологічне вивчення у тому числі дослідно-промислову розробку певного техногенного об’єкту. І далі все згідно схеми: вивчення та геолого-економічна оцінка техногенного об’єкту за Інструкціями щодо застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин Державного фонду надр до відповідного виду корисної копалини, захист запасів у ДКЗ України, постановка вже техногенного родовища на облік до Державного кадастру родовищ і рудопроявів корисних копалин, проходження процедури з оцінки впливу на довкілля. І нарешті – отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування корисної копалини чи копалин техногенного родовища. Це стандартний, нешвидкий і недешевий процес. Тим більше, що на введення в експлуатацію техногенного родовища (як і природного), від моменту отримання дозволу на видобування потрібно щонайменше ще 2 роки.

Що пропонує «новий закон»?

Пунктом 1 статті 25 Проєкту Закону України «Про відходи добувної промисловості» визначається, що оператор (суб’єкт господарювання, який здійснює управління відходами) зобов’язаний провести геолого-економічну оцінку відходів видобувної діяльності після накопичення їх в обсязі, який перевищує граничне значення. Граничне значення відходів видобувної діяльності визначається у плані управління відходами відповідно до методики визначення граничних значень накопичення відходів видобувної діяльності, яка затверджена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Однак методика розрахунку таких граничних значень ще не розроблена. Як і не визначено особливого, спрощеного підходу до об’єктів і родовищ такої категорії, який би передбачав:

  • спрощений механізм підрахунку запасів і оцінки доцільності подальшого освоєння родовища;
  • отримання спецдозволу на вивчення та розробку всіх без винятку таких родовищ без аукціону;
  • пріоритет на право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під техногенними родовищами;
  • податкові пільги і державну підтримку і гарантії.

Тобто відсутній окремий підхід до вторинних мінеральних ресурсів як до джерела цінних компонентів, які завдяки спрямованій переробці можуть значно поповнити дефіцит традиційної мінеральної сировини.

Якої, запитаєте Ви? Абсолютно різної. Національна Асоціація Добувної Промисловості України неодноразово писала про можливості переробки шахтних териконів, з яких можна потворно видобувати те саме вугілля, рідкоземельні елементи: галій, ітрій, цирконій, скандій, германій; пуста вугільна порода може використовуватися для будівництва та ремонту доріг, у керамічний промисловості, слугувати відмінним добривом. Чистий вуглець, залізо, розсіяні, рідкісні і рідкісноземельні метали, сировина для будівельних матеріалів, високоякісний абсорбент, унікальні мікросфери – все це можна видобувати з відходів від роботи вітчизняних ТЕС і ТЕЦ.

Джерелами цінних, рідкоземельних елементів, добрив можуть слугувати відходи нафтовидобувної і переробної галузі, титанового виробництва, переробки шахтних вод вугільних, залізорудних та інших родовищ.

І все це залишається поки що абсолютно не задіяним або задіяним неповністю. Тож, можливо, настав час змін. І законодавчих теж. Можливо, новим Законом «Про відходи від добувної промисловості» має бути передбачена не лише повна відповідальність надрокористувача, який займається розробкою того чи іншого родовища за добувні відходи або оператора, якому він їх передав, а й розроблені певні нормативно-правові, податкові пільги та стимули для тих, хто хоче ці відходи переробляти?

Малова Марина, спеціально для НАДПУ

Поділитися на facebook
Facebook
Поділитися на twitter
Twitter
Поділитися на linkedin
LinkedIn

Схожі записи

Видобуток рідкоземельних металів: як пандемія коронавірусу вплинула на галузь?

Видобуток рідкоземельних металів: як пандемія коронавірусу вплинула на галузь?  Минулого тижня НАДПУ розмістила публікацію про перспективи видобутку в Україні групи

Читати далі