Як визнання інтегрованих об’єктів надрокористування зможе допомогти розвитку сировинного експорту України?

Нещодавно держава в особі Офісу з просування експорту  анонсувала створення Національного  каталогу українських експортерів харчової органічної продукції, що стало приємним сюрпризом для вітчизняної бізнес-спільноти. Урядовий орган, підпорядкований МЗС  в офіційному пресрелізі зазначив, що такий  каталог надасть можливість аграріям-експортерам  отримати можливість  пасивного пошуку нових партнерів за кордоном для експорту органічної продукції; підвищити просування впізнаваності бренду компанії та продукції серед гравців світового ринку; приєднатися до органічної онлайн-конференції, під час якої будуть присутні представники іноземних компаній, а також отримувати  актуальну аналітичну інформацію та потенційних партнерських запитів міжнародних компаній від Офісу з просування експорту.

Наша Асоціація не могла залишитись осторонь, адже продукція добувного сектору української економіки посідає перше місце в галузевій структурі зовнішньої торгівлі. Саме тому в цьому матеріалі ми проаналізуємо основні інструменти підтримки експорту та розберемося, які з них допоможуть українському надрокористуванню здобути якісно новий рівень розвитку.

Крокуючий драгер на Покровському ГЗК. Джерело: Ukraine travel blog
Макроекономічне підґрунтя

Минулий «ковідний» рік актуалізував в публічному просторі дискусії щодо однієї з головних економічних хвороб України – від’ємного сальдо торговельного балансу. Згідно зі статистикою Мінекономіки у 2020 році негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами й послугами скоротилося у порівнянні з 2019 роком у 14,4 раза: з $3,69 млрд доларів до $255,5 млн. Водночас Експорт товарів з України скоротився за минулий рік на 1,7% і становив $49,2 млрд дол..

Через набагато істотніше скорочення імпорту негативне сальдо в торгівлі скотилося з $10,7 млрд до $4,8 млрд. І хоча для післякризової економіки України будь-яке падіння експорту означає втрату валютного виторгу, а отже курсові коливання, які відчутні кожному українцю та втрату додаткових операційних коштів для розвитку та модернізації. Проте різниця між цифрами балансу усієї торгівлі та експортом виглядають симптоматично – катастрофічні цифри переважання імпорту ми подолали не завдяки стрімкому розвитку власної економіки, а лише завдячуючи втратам інших країн, продукцію яких ми активно імпортуємо.

Загалом негативне сальдо торговельного балансу є міною тривалої відкладеної дії, закладеною під перспективи економічного розвитку країни та заможності наших громадян. Не хочеться безпредметно лякати читача, але такий стан речей означає постійне кредитне навантаження на державу та економічних агентів всередині країни, постійне життя в борг та постійну грошову обмеженість, адже якась частина валюти у випадку України більше ніж значна) буде витрачатися на обслуговування кредитів. Істотно наш ринок в 35-38 млн населення є замалим для того, щоб стати головною інвестиційною ціллю закордоном. Тобто очевидно, що єдиною відчутною точкою економічного зростання мають стати експортоорієнтовані підприємства.

До того ж до уваги слід зауважити, що в рамках угоди про Асоціацію з ЄС, підписану у 2014 році, вкрай короткі терміни більшість наших підприємств була змушена провести ревізію географії продажів та продемонструвати надзвичайну гнучкість та готовність до інновативного розвитку. Без зрозумілої державної стратегії підтримки це виглядало не інакше як ритуальне жертвоприношення цілих секторів економіки.

Всім відома історія успіху «азійських тигрів» в 70-90 роки минулого століття базувалася на поетапному розвитку конкурентних експортних галузей, іноді з «нуля». Поява високотехнічного корейського чи китайського гаджета, з якого, можливо, ви читаєте цей матеріал, стала результатом розвитку важкого машинобудування, а до цього і металургії та інвестицій в розробку корисних копалин. Так корейська компанія POSCO, що стала канонічним прикладом драйверу зростання в підручниках з економіки, навіть не мала власної сировинної бази, та вкладалася у пошук та розвідку сировини в інших країнах Азійсько-Тихоокеанського регіону (Австралія, Бразилія, В’єтнам).

До слова, стрімке економічне зростання Китаю у 80-90 рр., теж було пов’язане з побудовою успішної експортоорієнтованої промислової політики. Вище керівництво країни на початку нульових взяло курс переорієнтації промисловості на внутрішнє споживання – таким чином влада намагалася диверсифікувати джерела збагачення підприємств та побудувати незалежну від зовнішніх коливань економіку.

Проте за свідченнями провідних економістів та синологів (зокрема Миколи Вавілова) така модель виявилася неефективною, і ініціатива «Один пояс- один шлях» є нічим іншим, як підтримка експортних галузей китайської економіки та провінцій, де зосереджені основні виробничі потужності цих підприємств. Такі приклади зайвий раз демонструють стратегічну глибину кроків із підтримки вітчизняного виробника.

Видобуток літію на австралійському родовищі, що належить корейському металургійному гігантові POSCO. Джерело: mining.com
Які існують основні інструменти експортера?

За визначенням, політика сприяння експорту включає будь-які заходи, що спрямовані на забезпечення стабільного розвитку та реалізації експортного потенціалу країни. Таким чином, політика сприяння експорту здійснюється через:

  1. Фінансову підтримку, у тому числі надання фінансових послуг, як-то: кредитів, гарантій тощо, а також прямого фінансування. Останнє включає різного роду субсидії, гранти, відкриття спеціальних економічних зон, зон розвитку експорту, експортні кластери тощо.
  2. Інформаційну підтримку, консультації, проведення тренінгів, пошуку партнерів, налагодження зв’язків із новими експортерами, вихід на нові ринки тощо. Інформаційна підтримка експорту включає роботу як із національними експортерами, так і з потенційними імпортерами національної продукції. Іншими заходами, що сприяють розвитку експорту, є зниження торгових бар’єрів (trade liberalization) та спрощення торговельних процедур (trade facilitation). Це досягається завдяки членству в СОТ, членству в різного роду регіональних торговельних угрупуваннях (зонах вільної торгівлі, митних союзах тощо), а також підписанню двосторонніх домовленостей щодо надання привілейованого режиму торгівлі (режиму нації найбільшого сприяння, інших привілеїв).

Експортні кредитні агентства відіграють помітну роль у сучасній світовій торгівлі. Так, у 2012 році учасники Союзу міжнародного кредитування та страхування інвестицій (Бернського союзу) застрахували або підтримали фінансово світовий експорт та прямі іноземні інвестиції на суму 1,8 трлн. дол. США, що становить понад 10% від загального обсягу. Найдавніші ЕКА були створені у 1910-х роках у Великій Британії та Німеччині (про успішний досвід функціонування німецької агенції HERMES ми вже писали в нашому річному звіті). До кінця 70-х років більшість розвинутих країн уже мали ЕКА. На сьогодні у світі існує більше як п’ятдесят ЕКА, пік їх створення припадає на 90-ті роки минулого сторіччя, коли ЕКА були відкриті в країнах із перехідною економікою та країнах, що розвиваються.

Моделі розвитку ЕКА

ЕКА, в основному, створюють через ризикованість торгівлі та інвестицій. Відповідно, ЕКА мають підтримувати та сприяти експорту та зовнішнім інвестиціям шляхом надання фінансової підтримки: страхування, гарантування міжнародних трансакцій, а також надання кредитів та грантів.2 Безпосередня структура ЕКА та послуг, які вона надає, залежить від ситуації в країні, а саме від типу наявних “провалів ринку” (market gaps), тобто випадків, коли ринкових стимулів недостатньо для надання послуг, важливих для функціонування економіки (у цьому випадку, для сприяння експорту). Тобто, ЕКА, зазвичай, надають ті послуги, які не може або не хоче надавати приватний сектор.

Створення ЕКА має як позитивні, так і негативні моменти. З одного боку, ЕКА зменшує ризики експортерів та інвесторів, надає доступ експортерам до банківського фінансування, забезпечує інформацією, експертизою та тренінгами, стимулює міжнародне співробітництво. З іншого боку, маючи таку підтримку, експортери можуть бути більш схильні до ризикованих операцій, ЕКА може почати субсидувати робочий капітал та кредити, а також може брати на себе ризики зовнішніх агентів замість розвитку місцевих експортних потужностей та банків. Щоб мінімізувати негативні наслідки діяльності ЕКА, необхідною умовою діяльності ЕКА має бути їх прибутковість.

Паралельно з ЕКА важливу роль у політиці сприяння експорту відіграють так звані організації із сприяння експорту (ОСЕ) (export promotion organization). Метою ОСЕ є ефективне просування існуючих та потенційних експортерів на міжнародні ринки шляхом надання інформаційних та експертних послуг. Так, ОСЕ займаються:

  • дослідженням окремих ринків і продуктів;
  • наданням торговельної інформації;
  • навчальними та консультаційними послугами;
  • допомогою у плануванні та підготовці експортних операцій;
  • підтримкою експортерів за кордоном;
  • лобіюванням інтересів експортерів тощо.

ОСЕ інформують експортерів про положення законодавства та нормативної бази, торгову практику й економічні умови інших держав, кон’юнктуру світових ринків, можливості для просування своєї продукції та знаходження ділових партнерів на зовнішніх ринках. Консультаційна підтримка найчастіше надається новим експортерам, що вперше виходять на ринки інших країн, та експортерам, що бажають вийти на нові ринки.

Також ОСЕ надають послуги експортерам при виході на новий ринок: пошук стратегії виходу на ринок і позиціювання продукту; налагодження контактів у країні експорту; представництво інтересів експортера при отриманні необхідних дозволів, ліцензій, тощо; пошук потенційних партнерів (покупців, посередників, надавачів транспортних послуг, урядових контактів, торгових та промислових об’єднань).

Потенційних покупців організації зі сприяння експорту, як правило, інформують про товари та послуги, що пропонуються експортерами, контактну інформацію експортерів. Також інформаційні центри надають відомості про країну, її економічний стан, нормативну базу й стан розвитку різних галузей економіки або сприяють поширенню подібної інформації приватними установами. Зазвичай, із державного боку таку інформаційну підтримку здійснюють торгові палати та торгові місії.

Як нам побудувати ефективну модель експортної підтримки надрокористувачів та до чого тут інтегрований об’єкт надрокористування (ІОН)?

Звісно, що у читача виникає логічне запитання, як на практиці перетворити гарні на папері теоретичні конструкти у реальну допомогу надрокористувачам. Як ефективніше спрямувати обмежений фінансовий та інституціональний ресурс держави? На яких засадах ми маємо заохочувати добувачів та виділити з них групу тих, хто найбільш потребує допомоги в здійсненні експортних операцій?

В нагоді стане приклад Канади, нашої держави-союзниці.  ЇЇ Федеративний устрій передбачає домінування децентралізованої допомоги з боку окремих провінцій ( суб’єктів федерації), що бажають розвинути локальну промисловість та заохотити інвестиції. Так Міністерство енергетики, добувної промисловості та розвитку північних територій провінції Онтаріо пропонує наступну програму підтримки експортерів. Так надрокористувач зможе отримати від 10 000 доларів США тільки маркетингової допомоги у просуванні експорту продукції. Угоди вже укладені з більш ніж приблизно 500 фірмами, що постачають та надають послуги з видобутку в Північному Онтаріо. Метою програми, її головним пріоритетом,  вказано доступ до нових ринків, як на міжнародному, так і на внутрішньому рівні.  До програми можуть долучитися компанії з мінімальним оборотом від 500 тис. CAD, та які зареєстровані в провінції не менше ніж 2 роки. Цікаво, що за угодою,  компанія не зможе використати кошти на проведення геологічних досліджень та інші капітальні витрати, лише на проведення маркетингових компаній та торгівельних місій.

В українських реаліях доречним було б запровадження інших вхідних бар’єрів для участі добувних підприємств в аналогічних компаніях. Зокрема, в ролі маркера важливості може виступити або тип сировини, що виробляється підприємством, або наявність інтегрованого об’єкта надрокористування (ІОНу) в структурі підприємства.  В першому випадку держава зможе підтримувати видобуток тих корисних копалин, що належать до переліку стратегічних ( поліметали, «батарейні» метали, рідкісні метали та рідкоземи), а в другому спростити операційну діяльність підприємствам з репутацією та зрозумілим виробничим потенціалом. ІОНи – це зрозумілий та прогнозований  для кредиторів, інвесторів, аудиторів та геологів (тобто всіх залучених в виробничий ланцюжок гравців) показник спроможності підприємства виконувати свої функції, який до того ж, може слугувати заставою та гарантом операцій.

Сучасний ІОН на титановому родовищі в Кіровоградській області. Джерело: ТОВ ВКФ «Велта»

 

Звісно, що будь-яка демагогія з цього приводу безґрунтовна, без наявності таких програм, хоча б у Національній стратегії економічного розвитку. Хоча б окремого регіону або профільного міністерства. Проте попередні уявлення про майбутній інституційний дизайн таких програм мають постійно бути на порядку денному у всіх зацікавлених стейкхолдерів. Своєю  чергою наша Асоціація завжди готова виступити в ролі генератора таких ідей, маючи великий досвід роботи з реальними надрокористувачами.

Георгій Попов, аналітик НАДПУ 

 

Поділитися на facebook
Facebook
Поділитися на twitter
Twitter
Поділитися на linkedin
LinkedIn

Схожі записи

Іноземний досвід оподаткування добутку залізної руди. Як побудувати ефективні фіскальні інструменти?

Верховна Рада України зняла з розгляду законопроєкт №5600. Національна Асоціація Добувної Промисловості України схвалює це рішення, бо вищезазначений проєкт просто

Читати далі