Яким має бути дизайн ESG-змін для українського добувного сектору?

Найближчим десятиліттям уряди країн концентруватимуться на питанні екологізації всіх сфер життя і на зменшенні викидів парникових газів. Президент США Джо Байден переконаний, що боротьба зі зміною клімату дає великі можливості для економічного розвитку, зокрема для створення високооплачуваних робочих місць. А Євросоюз планує витратити 1 трлн євро на боротьбу зі зміною клімату у рамках Європейського «зеленого» курсу. Безперечно, сам факт того, що промислова екологічна політика в Україні поступово стає предметом широкої громадської та експертної дискусії не може не тішити. Проте не секрет, що нас важко назвати лідером в імплементації цієї складової ESG-стратегій. І так можна сказати як про державу, так і про бізнес. Органи влади поки не можуть створити повноцінне та комфортне середовище для переходу підприємств на режим роботи з мінімальними викидами. Але приватні гравці збентежені туманним майбутнім. Саме тому в цьому матеріалі експерти нашої Асоціації намагалися розібратися, який міжнародний досвід «відмови від викидів» можуть застосувати наші надрокористувачі. 

Мейнстримом стосовно соціальної відповідальності останніх років для всіх представників добувної галузі стало анонсування великих інвестицій у створення екологічного виробництва. Можна зрозуміти зацікавленість цим трендом з боку топменеджменту найбільших світових компаній, акції яких розміщені на фондових біржах Лондона та Нью-Йорка, нове покоління біржових гравців не готове інвестувати в «застарілий та репутаційно сумнівний бізнес». Але водночас необхідно розуміти, що «зелені» технології можуть принести в галузь не лише піар та безпеку від критики екоактивістів, а й технологічний прогрес та скорочення операційних видатків. Команда Національної асоціації добувної промисловості України проаналізувала найактуальніші тенденції в галузі, які вже сьогодні змінюють звичний для нас спосіб життя та ведення підприємницької діяльності.

Минулий рік став по-справжньому складним для глобальних добувних компаній. І причиною цього стала не лише волатильність цін на основні сировинні позиції, а й тиск з боку екоактивістів. Якщо раніше він асоціювався з поодинокими акціями екологічних організацій, «приправлених» маргінальними вчинками екологів, то зараз він почав інституційно оформлюватися на законодавчому рівні деяких країн та наддержавних утворень, як ЄС.

Співдружність анонсувала дорожню карту  проєкту «Європейського «зеленого» курсу» (European green deal). Його головна мета – зробити економіку ЄС кліматично нейтральною до 2050 року. Програма передбачає, що викиди парникових газів (СО2) від промисловості ЄС радикально знизяться (бажано до нуля) або компенсуватимуться поглинальною здатністю європейських лісів і ґрунтів, а також капітальними вкладеннями в проєкт, що дозволяють знижувати викиди СО2.

Візуалізація кількісного впливу нового екологічного податку ЄС на промислові сектори. Джерело: Євростат та Бостонська консалтингова група.

Щоби досягти цієї мети, Євросоюз має намір розбудовувати дороги, міняти енергетичну систему, норми будівництва, переглядати пріоритети інвестиційної політики, зберігати біологічне різноманіття на своїй території і усувати соціальну нерівність – по суті, боротися за все хороше проти всього поганого. Наполягаючи на «зеленому» курсі, ЄС прагне стати світовим лідером у боротьбі зі змінами клімату та підштовхнути інші країни до більш активних дій в рамках Паризької угоди.

Таке завзяття Європа демонструє на тлі того, що США взагалі спочатку вийшли з цієї угоди, а за нової президентської адміністрації – повернулися.  Російська Федерація нарощує плани з освоєння вугільних і нафтових родовищ, а Китай та Індія проводять доволі слабку природоохоронну політику. На ці чотири країни в сумі припадає більше половини світових викидів парникових газів, тоді як на весь ЄС – трохи більше 10%.

«Зелений» курс часто критикують через таке співвідношення, адже навіть якщо ЄС стане кліматично нейтральним до 2050 року, то це не врятує планету – зникне лише 10% викидів. Проте Євросоюз наполягає на своєму рішенні. За словами заступниці директора з кліматичних дій Єврокомісії Клари де ла Торре, всі політичні та економічні рішення в ЄС вже ухвалюються згідно з цілями «зеленого» курсу, зокрема анонсовані плани відновлення європейської економіки після пандемії. Сумарний обсяг плану може досягти 1,85 трлн євро.

Відносна бездіяльність України стосовно клімату може призвести до нових проблем у відносинах з усе більш стурбованим екологією Євросоюзом. Наприклад, «зелений» курс передбачає введення вуглецевого податку на імпорт в ЄС (EU carbon border tax), що турбує наших експортерів, які й так модернізують власне виробництво до відповідних стандартів лише власними операційними коштами та комерційними кредитами від банків. Методика розрахунку цього податку поки точно не визначена, але теоретично його розмір залежатиме від величини викидів під час виробництва того чи іншого товару. Припустимо, для перероблювання нафти потрібна енергія, а надходить вона від вугільних станцій, які є емітентами СО2.

Гіганти залізорудної галузі – австралійські Rio Tinto, BHP Pilliton, Fortescue Metals, шведська LKAB та американська Cliffs – у своїх річних звітах заявляли про готовність імплементації планів із досягнення нульового рівня викидів до 2030-2055 рр.. Лідером тут безперечно став топменеджмент Rio Tinto, який анонсував вливання в $1 млрд протягом наступних п’яти років. Такі інвестиції є частиною трирівневого плану, ухваленого провідними австралійськими компаніями. Першою «сходинкою» плану є поступова відмова від добування енергетичного вугілля та одночасний перехід спочатку на природний газ, а потім на відновлювальні джерела в процесі виробництва електроенергії для забезпечення роботи кар’єрів та шахт.

Симптоматичним прикладом є епопея навколо виходу BHP зі Світової асоціації добувачів вугілля (World Сoal Association). Фактично компанія була змушена покинути асоціацію через тиск з боку громадськості та чиновників, які загрожували виключенням компанії з Торгової палати США в разі неприйняття плану імплементації Паризької кліматичної угоди. Другий етап передбачає адаптацію всіх логістичних ланцюжків компаній добувної галузі під нові стандарти. Одним з технологічних рішень для цього кроку може слугувати заправка великих балкерів BHP Pilliton за допомогою скрапленого природного газу (LNG), що скоротить викиди оксиду нітрогену та оксиду сульфуру до нульових значень. Сюди можна включити переоснащення торгових флотилій та залізничного транспорту.

Останній, третій, етап є найбільш складним та неоднозначним. Він передбачає зобов’язання кінцевих споживачів, тобто виробників сталі та чавуну, вести повністю безвуглецеву діяльність. І попри те, що у 2018 році Rio Tinto уклав угоду з найбільшим китайським концерном Baowoo Steel, про виконання цієї частини Угоди, керівництво австралійського холдингу доволі скептично ставиться до перспектив реалізації такої угоди. Причиною називають саме інертність металургів у впровадженні реформ, їхню технічну складність і неможливість проводити постійний моніторинг виробничої діяльності споживача руди.

Ще одним важливим аспектом діяльності зі зменшення викидів є технічне переоснащення добувних виробництв. Так, Fortescue Metals вже оголошували про можливість поступової заміни дизельних кар’єрних самоскидів Caterpillar на аналоги з електричними та водневими двигунами, а також впровадження безпілотної системи цих багатотонних гігантів. Ця система побудована на основі технологій штучного інтелекту (AI), яка дозволить розраховувати рівень споживання пального та викидів в атмосферу і вибудовувати найбільш екологічні та економічні алгоритми роботи.

Автономні кар’єрні самоскиди компанії Caterpillar на руднику хабу Чічестер компанії Fortescue, Західна Австралія. Вони використовують фірмову розробку в напрямку штучного інтелекту (ШІ) – Mine star. Джерело: International Mining.

У цьому контексті треба згадати про інноваційні розробки одного з найбільших виробників гірничотехнічного обладнання – Atlas Copco Mining & Rock Excavation. Компанія розробила повністю автономний завантажувач на електричній тязі, здатний автономно виконувати завдання будь-якої складності протягом чотирьох годин, а повна зарядка батареї здійснюється за 2,5 години. Водночас конструкційно передбачена можливість швидкої заміни блоку батарей за 10 хвилин. Цей продукт є дуже привабливим для компаній, які ведуть свої розробки підземним шляхом, адже цей завантажувач є на 80% тихішим у порівнянні з дизельними попередниками. Також завантажувач не виділяє таку кількість тепла, що значно покращить комфортабельність роботи шахтарів під землею та підвищить стандарти охорони праці.

За екологічними змінами в добувній галузі намагається не відставати підприємства наступного виробничого етапу – перероблювання сировини. Вважається, що до 2050 року, більшість підприємств зможуть перейти на виробництво металу з використанням водневої енергії. Деякі компанії вже пропонують послуги з імплементації водневих технологій на етапі виробництва та збагачення залізорудних котунів.

У підсумку можна зазначити, що «зелена» складова превалює в R&D-діяльності компаній добувного сектору. І хоча цей напрямок так швидко набув актуальності через політичні тиски, перспективні розробки компаній демонструють великий потенціал для зменшення операційних витрат та покращення умов праці.

Поділитися на facebook
Facebook
Поділитися на twitter
Twitter
Поділитися на linkedin
LinkedIn

Схожі записи